Key Point #2: Грантове фінансування НУО: підтримка місії чи підміна пріоритетів?
У каруселі ти побачив(-ла) головні тези. Тут — повний текст дискусії.
Один з учасників формулює позицію на складну тему. Тема в заголовку сторінки. Інші — аргументовано її критикують. Потім ролі змінюються.
Це — KEYpoint #2: рубрика від Key Generation, де ми не боїмось незручних питань і гострих відповідей.
Нижче — розгорнуті думки кожного з двох учасників та критика на їхні слова. Без прикрас. Без кліше. З повагою до складності.
ПОЗИЦІЯ ПЕРШОГО УЧАСНИКА
Грантове фінансування не підміняє пріоритети, а дозволяє НУО залишатися вірними своїй місії, особливо коли держава чи ринок не можуть або не хочуть її фінансувати
Андрій Матвійчук
Засновник та Голова ГО
Аргумент Андрія 1:
Гранти дають можливість реалізовувати суспільно важливі, але неприбуткові ініціативи
Багато критичних для суспільства напрямів (допомога ВПО та ветеранам, психологічна підтримка, медіаграмотність, екологічне відновлення, захист прав людини, документування воєнних злочинів) ніколи не окупляться комерційно і не завжди є пріоритетом для державного бюджету. Гранти стають єдиним реальним джерелом фінансування таких проєктів. Без них тисячі важливих ініціатив просто не запустяться або зупиняться.
Також важливо зазначити, що гранти забезпечують незалежність і свободу дій для НУО. Особливо це важливо для незалежних журналістів, правозахисників, освітніх ініціатив та антикорупційних проєктів. Держава не завжди може (а іноді й не хоче) фінансуватирозслідування корупції, альтернативні освітні програми чи теми, які виходять за межі офіційної політики. Гранти дають можливість реалізувати власне бачення і реагувати на реальні потреби суспільства, а не тільки на політичну кон’юнктуру. Завдяки цьому громадянське суспільство залишається незалежним голосом і контролером влади.
Контраргумент Івана:
Хоча гранти забезпечують певну дистанцію від держави, вони водночас створюють нову форму залежності від пріоритетів донора. Варто враховувати, що великі міжнародні фонди часто діють у межах міжурядових домовленостей, що фактично робить їх частиною загальної державної стратегії, а не повністю автономним джерелом. Крім того, відсутність фінансової підтримки ініціативи з боку власної держави чи місцевих ресурсів іноді може свідчити про те, що на проєкт не має реального запиту в громаді. У такому разі грантова підтримка створює лише ілюзію важливості теми, яка зникне після завершення фінансування, не залишивши реальних змін у суспільстві.
Частина представників громадянського суспільства використовує грантові можливості для реалізації власних політичних амбіцій, а згодом інтегрується в державні структури. Через це в окремих випадках громадський контроль стає формою політичної боротьби, а не автономним механізмом впливу на владу.
Аргумент Андрія 2:
Гранти прискорюють професіоналізацію та стійкість організацій
Донори вимагають чіткого планування, моніторингу результатів, фінансової звітності та навчання команди. Це не “підміна місії”, а потужний дисциплінуючий і розвиваючий фактор. Українські НУО, які регулярно працюють з грантами, стають сильнішими інституціями: краще керують проєктами, прозоріші для суспільства і ефективніші. Багато організацій, які починали як маленькі волонтерські групи, завдяки грантам виросли в професійні структури, здатні впливати на національному рівні
Контраргумент Івана:
Вимоги та звітність створюють додатковий бюрократичний тягар.
ГО витрачають дуже багато ресурсів для постійного моніторингу грантових пропозицій. Деяким організаціям особливо важко знайти ті пропозиції, які відповідають їх меті. Зрештою НУО відмовляється від оригінального плану проєкту і підлаштовує заявку до вимог грантодавця.
За період повномасштабного вторгнення обсяг іноземної фінансової допомоги для НУО скоротився, бізнес переорієнтував допомогу Силам безпеки та оборони (ІСАР Єднання, 2025). Це посилило конкуренцію між НУО, замість поєднання зусиль. Отримавши грант організація витрачає багато часу та сил для звітності.
Аргумент Андрія 3
Гранти дозволяють швидко та гнучко реагувати на кризи
Під час війни, гуманітарних криз чи економічної нестабільності держава часто не встигає швидко розгорнути допомогу. Міжнародні та національні гранти дають можливість НУО оперативно надавати підтримку саме там, де вона потрібна найбільше евакуація, гуманітарна допомога, реінтеграція ветеранів, підтримка громад на прифронтових територіях. Крім того, гранти часто фінансують пілотні проєкти, які потім держава може масштабувати. Тобто гранти не конкурують з державою, а доповнюють і прискорюють її зусилля.
Контраргумент Івана:
Для отримання грантової підтримки потрібен час, до того ж це лише короткострокове рішення. Процес відбору проєктів, виділення та освоєння коштів тривалий. Навряд чи його можливо називати швидким. Організації виконують оперативні дії за рахунок наявних власних ресурсів. Держава не завжди масштабує проєкти, а якщо масштабує, то обирає зручніші для себе. Грантові ініціативи передбачають тимчасову підтримку проєктів, що не усуває причину виникнення проблеми.
ПІДСУМОК КРИТИКИ ІВАНА
Гранти зараз це милиці, які загрожують перетворитися на повідок. Замість посилення власних ідей ми допомагаємо чужим пріоритетам і перетворюємося на бюрократів-підрядників. Ми конкуруємо між собою за іноземні бюджети, витрачаємо місяці на звітність замість реальної допомоги і живемо в ілюзії стабільності. Як тільки грантодавець змінить політику чи закриє фонд, більшість “професійних” НУО просто зникне, бо за ними не стоїть реальний запит українського суспільства. Необхідно диверсифікувати свої ресурси, перетворюючи гранти з єдиної умови виживання на звичайний інструмент для масштабування власних ідей
ПОЗИЦІЯ ДРУГОГО УЧАСНИКА
Грантова підтримка вкрай важлива для громадського сектору. Сьогодні вона майже не має альтернатив. Домінування іноземної допомоги має низку ризиків для загальної екосистеми НУО
ІВАН САВЧУК
Ексголова аналітичного відділу ГО
Аргумент Івана 1:
Підлаштовуючись під вимоги донорів, молоді громадські організації ризикують втратити свою початкову мету. У результаті вони можуть стати підрядниками для виконання завдань грантодавців, а не ініціативами, що виростають із потреб громади.
Під час створення громадської організації її засновники зазвичай визначають мету або місію, заради якої об’єднуються. Принаймні, саме на цьому етапі здається правильним закласти основи майбутнього шляху для колективу. Це ідеальний сценарій. На засновників громадських організацій очікують складні виклики, серед яких брак досвіду та відсутність ресурсів. Під час пошуку можливостей найпершими трапляються гранти, які задають рамки. Вони чітко визначають проблеми (з позиції донора), пропонують засоби для їх розв’язання та вказують вимоги до кандидатів на участь у конкурсі. Нові організації, чия місія ще не до кінця сформована або не збігається з доступними конкурсами, часто змушені підлаштовуватися під вимоги донорів, аби взагалі отримати ресурси. У подальшому це може змінити внутрішні пріоритети організації й відсунути її початкові наміри на другий план.
Контраргумент Андрія:
По-перше, більшість сильних НУО свідомо обирають гранти, які відповідають їхній місії, а не навпаки. Конкуренція за гранти дозволяє організаціям бути вибірковими. По-друге, багато донорів проводять відкриті конкурси саме на основі заявок від місцевих організацій, тобто пріоритети формулюються знизу, а не нав’язуються зверху. По-третє, вимоги до звітності та планування не змінюють місію, а лише підвищують якість управління. Без грантів багато НУО просто припинили б існування тоді про яку місію взагалі йтиметься? Досвід українських організацій показує, що вони не втратили ідентичність, а навпаки стали сильнішими та впливовішими.
Аргумент Івана 2:
НУО здатні впливати на суспільство, тому вибіркова грантова підтримка дає донорам можливість визначати напрям змін.
Іноземні гранти фінансують не лише розв’язання гуманітарних проблем, а й просування певних цінностей і моделей розвитку. Це означає, що разом із ресурсами НУО часто приймають зовнішню рамку того, що вважається важливим, правильним та пріоритетним.
У такій системі гранти нерідко працюють за принципом франшизи: організація отримує фінансування, але змушена діяти в межах заданих тем, стандартів і підходів. Через це громадський сектор обмежений у можливості бути автором власних змін. Натомість існує ризик стати виконавцем зовнішніх стратегій.
Проблема посилюється тим, що за домінування грантового фінансування альтернативні ідеї без інституційної підтримки опиняються у слабшій позиції. Крім того, грантодавцями можуть виступати фонди іноземних політичних партій, використовуючи підтримку для поширення власної ідеології та формування лояльного середовища.
Контраргумент Андрія:
У випадку України західні пріоритети (демократія, верховенство права, антикорупція, права людини, європейська інтеграція) об’єктивно збігаються з національними інтересами держави. Україна сама обрала європейський вектор розвитку, тому підтримка цих тем це не нав’язування, а допомога в реалізації власної стратегії. Крім того, гранти не “нав’язуються”, НУО самі подають заявки з власними ідеями. Донори фінансують те, що місцеві організації вважають важливим. Прозорість грантів висока: всі умови публічні, звіти відкриті. Порівняно з цим набагато небезпечнішою є залежність від державного фінансування (яке може бути політично заангажованим) або від олігархічних коштів. У країнах, де грантів немає або вони обмежені (авторитарні режими), громадянське суспільство значно слабше і менш незалежне.
Аргумент Івана 3:
Переважання грантової підтримки у фінансуванні громадських організацій створює небажану залежність та загрозу стабільній роботі. Внутрішні політичні зміни у країнах донорів можуть завадити завершенню проєктів.
Іноземна грантова допомога вже стала звичним явищем. Зважаючи на це організації розраховують на гранти як головний канал надходжень ресурсів. Попри інституційну спроможність, іноземні донори не завжди можуть гарантувати стабільне фінансування. Відомий приклад — розформування USAID зупинило низку проєктів в Україні (ЕП, 2025). Частина організацій змогла існувати далі завдяки альтернативним джерелам. Домінування грантового фінансування у минулому створило хибне уявлення про постійність надходжень. Випадок з USAID має спонукати НУО до активнішого пошуку альтернативних каналів фінансування або взагалі іншого формату залучення ресурсів.
Контраргумент Андрія:
Повна залежність від грантів справді є ризиком. Але проблема тут не в самих грантах, а в тому, коли організація будує всю свою діяльність лише навколо одного джерела фінансування. Стійкі НУО завжди намагаються диверсифікувати ресурси: працюють із кількома донорами, шукають партнерства, залучають приватні пожертви, бізнес чи власні формати монетизації.
Кейс із USAID це добре показав. Організації, які залежали від одного великого донора, пережили серйозну кризу. Натомість ті НУО, які мали кілька джерел підтримки та сильну репутацію серед партнерів, змогли адаптуватися значно легше.
Тому гранти не мають бути “єдиною опорою” для громадського сектору. Але це не скасовує того факту, що вони залишаються важливим інструментом розвитку, особливо для суспільно важливих ініціатив, які складно фінансувати інакше.
ПІДСУМОК КРИТИКИ АНДРІЯ
Я можу погодитися з тим, що повна залежність від одного донора чи лише грантового фінансування не йде на користь громадським організаціям. НУО мають шукати різні джерела підтримки та поступово будувати власну стійкість. Водночас гранти для багатьох організацій стали можливістю вирости з невеликої ініціативи у професійну інституцію, яка реально впливає на розвиток країни. Без цього етапу багатьом українським НУО було б майже неможливо побудувати незалежну структуру, команду та масштабувати свою діяльність.
Так само очевидно, що існують недоброчесні або недалекоглядні організації, чия діяльність повністю тримається лише на постійному пошуку нових грантів. Але це проблема не грантової системи як такої, а підходу конкретних організацій до власного розвитку.
Ми живемо у конкурентному середовищі: частина НУО зникає, частина проходить через кризи та стає сильнішою.І саме сильні інституції потім роблять сильнішим усе суспільство.
Тому грантова система, це не “добро” чи “зло”. Це інструмент, який особливо важливий для молодої демократії, як Україна. Але користуватися ним потрібно стратегічно та з розумінням довгострокових ризиків.
